Висоцький Георгій Миколайович (1865-1940) – патріарх українського лісівництва,   видатний український вчений в галузі лісівництва, ґрунтознавства, геоботаніки, фізичної географії і гідрології. Г.М. Висоцький народився 7(19) лютого 1865 р. в с. Микитівка Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер Ямпільский район Сумської області) у родині дворянина. Середню освіту отримав у Глухівській прогімназії, яку закінчив у 1883 р.  Попереду молодого Висоцького чекала Москва. Тут він вступає у Петровсько-Розумовську (нині Тимирязівську) сільськогосподарську і лісову академію (1886), де цілком віддається природничим наукам, особливо ґрунтознавству.

Будучи ще студентом академії, Георгій Миколайович взяв участь у знаменитій Полтавській експедиції з господарської оцінки земель, що її очолював видатний географ – професор В.В. Докучаєв. Працюючи в басейні р. Сули (Роменський повіт), він досліджував вплив лісу на весь природний комплекс і на врожайність зернових культур. Після  закінчення академії він подає прохання в Лісовий департамент про зарахування на лісову службу. Департамент тоді саме готував відому степову експедицію під керівництвом В.В. Докучаєва. Ця експедиція, викликана найжорстокішою посухою 1891 року, зіграла важливу роль у справі вивчення і перетворення наших степів.

З 1892 року Г.М. Висоцький працював і проводив наукові дослідження в степовій експедиції В.В. Докучаєва на Великоанадольскому лісовому стаціонарі, розташованому на вододілі басейнів Дніпра і річок, що течуть в Азовське море. З цікавістю вивчав на прикладі штучних насаджень взаємозв'язок лісу зі степовою цілиною, польовими ділянками, рівень ґрунтових вод, лісистість, мікроклімат, і головне – «боротьбу» лісу і степу, вплив лісу на степ, вплив лісових полезахисних смуг на снігонакопичення і на врожай сільськогосподарських рослин.

У Великоанадолі Г.М. Висоцький жив і працював 12 років. Протягом цього часу він вів географічні спостереження за масивом штучно розведеного лісу площею 1600 га (сучасна площа 2200 га). Перед ним стояли надскладні задачі вироблення раціонального, стійкого типу лісових посадок, створення полезахисних, прибалкових та інших насаджень. Висоцький охопив своїми дослідженнями всі сторони природи степу, всі особливості степових лісонасаджень. Це був найбільш плідний період його діяльності, період стаціонарних досліджень, коли він написав близько 40 наукових праць.

У 1913 р. лісовий департамент доручив Г.М. Висоцькому очолити роботи з лісовпорядження степових штучних лісництв, і він переїхав у Київ. Тоді ж Новоросійський (Одеський) університет присвоїв Г.М. Висоцькому ступінь доктора агрономії (без захисту дисертації), а Київський університет запросив його на кафедру ґрунтознавства. Працюючи в Києві, він захоплено вивчає піщані (борові) тераси річок України з метою закріплення пісків за допомогою рослинності і господарського освоєння. У 1915 році за заслуги перед географічною наукою Г.М. Висоцький удостоюється вищої нагороди Географічного товариства – золотої медалі ім. П.П. Семенова-Тянь-Шанського.

Після встановлення в Україні радянської влади починається педагогічна діяльність Г.М. Висоцького. У 1918 р. він очолив кафедру ґрунтознавства Сімферопольського університету, викладав у різних вузах країни. У 1930-1940 р. учений працював у Всесоюзному (тепер Український) науково-дослідному інституті лісового господарства й агролісомеліорації (Харків).

Багато років у коло наукових інтересів Висоцького входили заповідні степи Херсонщини та Олешківські піски. У 1925 році він працював в  Асканії-Новій над вирішенням проблеми інтродукції і акліматизації деревних і кущових рослин, досліджував закономірності змін степових біогенезів і ґрунтоутворювальні процеси.

З ім’ям Висоцького пов’язана ідея створення в Олешківських пісках дослідницької станції  (нині степовий філіал Українського інституту лісового господарства). Шляхи вирішення проблеми «летючих пісків» вчений шукав на основі вивчення геологічного минулого піщаних просторів, їхніх грунтів, рельєфу, гідрологічного режиму. Він розробив власні оригінальні методики закріплення пісків і раціонального землекористування в цьому районі. Пропозиції Висоцького були підтримані: проведена комплексна експедиція із вивчення Олешківських пісків, узагальнені рекомендації щодо їх господарського використання представлені на Всесоюзній конференції по боротьбі  із засухами.

Основні роботи Г.М. Висоцького присвячені впливові середовищеформуючих гідрокліматичних і ґрунтових умов на лісову рослинність, а також зворотному впливу лісу на навколишнє природне середовище. Він вивчав проблеми водного балансу ґрунту в залежності від умов рельєфу і рослинного покриву, уперше розрахував формулу балансу вологи під лісом і полем, встановив критерії індексу сухості й вологості клімату, комплексні причини безлісся степів, класифікував типи водного режиму ґрунтів. Учений є одним із творців і активним автором першого у світі журналу «Ґрунтознавство», заснованого в 1899 р.

 Г.М. Висоцький був не тільки блискучим лісівником, але і чудовим фізико-географом. Він розвив докучаєвське вчення про зони природи, ввів у науковий лексикон поняття про «місцевість», яке цілком відповідає сучасним уявленням про географічний ландшафт як природний комплекс. Ним закладені основи ґрунтової гідрології посушливих районів і розроблене вчення про типи водного режиму ґрунтів; сформульована теорія походження солонцюватості степових ґрунтів. Г.М. Висоцький першим установив закономірності приземних повітряних течій, що викликають пилові бурі. Вітчизняна географія зобов'язана Г.М. Висоцькому розвитком найважливіших принципів докучаєвської школи і появою нових, оригінальних ідей, що збагатили географічну теорію.

У 1934 р. Г.М. Висоцький обраний академіком ВАСГНІЛ, а в 1939 – АН УРСР. Помер вчений у Харкові 6 квітня 1940 р. Його Ім'ям  названий науково-дослідний інститут у Харкові, де він пропрацював останні 10 років свого життя.

Література про нього:

Висоцький Георгій Миколайович // Енциклопедія Сучасної України.  Т. 4 : В-Вог.  – К.,  2005.  –  С.  451.

Нешатаєв  Б.,  Корнус  А.  Георгій Миколайович Висоцький (1865-1940) – патріарх українського лісівництва  // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.  - Тернопіль :  Підручники і посібники,  2005.  -  Вип.  2 (12).  -  С.  25-27.